400 років Mayflower

share on:

1620 рік – Mayflower
Початок 17 століття – війни за землі, людей, віру, за і проти королів та царів. Посилення абсолютизму і намагання уникнути цього, знищення інакомислячих та інаковіруючих, торгівля та пірати – барвиста картина.

Невеликий трищогловий вітрильник з поетичною назвою Mayflower (квітка весни, що відповідає квітці яблуні) ще з 1609 року був «трампом» (тоннаж – 181 тонна), брав активну участь у житті на європейських морях – торгівля та її охорона, невеличкі вантажі. Ще в тому ж році – плавання до Норвегії, рейси з винами між Бордо і Лондоном, пізніше заглядав до Гамбурга та портів Балтики, можливо «спілкувався» з рибалками Гренландії.

Та подія 1620 року поставила його на рівень суден Дрейка, які знищували «непереможну» іспанську армаду. На той час в Англії склалися обставини, внаслідок яких певна частина віруючих і купців почувалися у своїй країні зовсім незатишно. Серед них були представники лівого відламу англійських пуритан, які ще 1609 року внаслідок неприхильного ставлення до себе покинули Англію, знайшовши собі місце в Лейдені (Нідерланди). Але саме 1610 року було вирішено емігрувати до Північної Америки, де вже було виділено землі для поселення. Підтримані коштами групи деяких англійських купців, майбутні колоністи змогли почуватися певніше. «Пілігрими», як вони самі себе називали, мали плисти двома суднами – власне Mayflower під командою Крістофера Джонса та з найнятим голландцями з Лейдена маленьким, на 60 т, Speedwell. Отже, 15 серпня 1620 року обидва суд­на із 150 пасажирами вийшли з порту Саутгемптон, але друге неодноразово намагалося повернути назад – поси­лились протікання, і виявилась ще од­на причина – низькі мореплавні якос­ті. Mayflower втратив свого супутника і, прийнявши на борт кількох його па­сажирів, вирушив уже з порту Плімут 16 вересня 1620 року до Нової Англії, Північної Америки. На борту, крім двох з лишком десятків членів екіпажу, бу­ло 100 пасажирів. Протягом рейсу од­на особа померла, але двоє народи­лося. Долаючи бурхливий штормовий океан, 19 листопада Mayflower підій­шов до небезпечного берега побли­зу мису Код. Капітану вдалося обійти складне місце і причалити у Провінстауні. Це було значно північніше від меж території «Вірджінія Компані», де пілігримам були виділені землі. Рейс закінчився через 66 діб.

У каюті капітана 21 листопада було створено документ, який згодом став основою, до 1691 року, положення що­до так званої «Старої колонії». Через кілька днів пілігрими обрали розта­шований кількома милями на північ­ний схід порт Плімут. Протягом суво­рої зими половина колоністів померла. Згодом індіанці допомогли у розвитку рослинництва та рибальстві. Капітан Джонс 5 квітня вирушив до Англії і піс­ля цього доля загубила пам’ять про не­величке двопалубне судно (хоча існує будинок, в якому використано дере­вину судна) і його хороброго капіта­на. Значно більше уваги припало са­мим колоністам, яких і досі називають Батьками-Засновниками. Подія зали­шилась знаковою в історії англо-аме­риканських відносин.

1957 рік – Mayflower – репліка
Подія, яка поєднала англо-американ­ську історію, стала в ній наріжним ка­менем (незважаючи на серйозні зіткнення наприкінці 18 століття та й у майбутньому), в 1894 року була визна­на Товариством Пілігримів (засноване 1819 року) і затверджена пропозиція щодо необхідності збереження пам’яті про подорож Мayflower – документів, історій та й взагалі усіх фактів, що сто­сувались цієї події.

Шанувальники пам’яті висадки От­ців-Пілігримів знайшлись на обох бе­регах Атлантики. Закінчення другої світової війни стало певним поштов­хом до оновлення інтересу до давньої історії. Це породило ідею про побудову репліки знаменитого судна.

Після довгих роздумів, детальних розрахунків, залучення громадськос­ті та спонсорів (потрібно було 100 тис. фунтів стерлінгів) було вирішено збу­дувати новий Mayflower як дарунок американській нації. Цю ідею подав Чарлтон Вервік, який і заснував про­єкт. Оскільки ніяких документів що­до оригіналу знайти не вдалось, крім журналу подорожі Вільяма Бредфорда та непевних згадок щодо довжини кіля (58 футів) та місткості 181 тонна, дове­лось проєктувати нове судно. Це зро­бив американський інженер відповідно до Правил щодо тоннажу 1582 року. Кораблебудівник Вільям А. Бейкер (шт. Массачусетс). Корабельня J.W. and A. Upham (Brixham) у Великий Брита­нії збудувала нове судно з тоннажем 182 тонни.

Його будували з англійського дуба з постійними проблемами щодо роз­мірів необхідної деревини. А от заготовки для щогл довелось везти вже з Канади. Хоча й були намагання дотри­муватись історичності та ХХ століття змусило додати до спорядження мо­торний човен із 18-сильним двигуном для допомоги у маневруванні, генера­тор, радіотелефон. Багато фірм взяли участь у постачанні необхідного об­ладнання, спорядження та матеріалів для забезпечення важливого рейсу.

Судно спустили на воду 22 вересня 1956 року.

Новий Mayflower під керівництвом відомого мореплавця, закоханого в ба­гатощоглові вітрильні судна, капітана Алана Вільєрса 2 квітня 1957 року з порту Плімут рушив через Атлантику і через 56 днів увійшов до Плімуту на землі США. Це сталося у 337 річницю піонерського рейсу.

ХАРАКТЕРИСТИКИ MAYFLOWER – 1957:

Довжина корпусу разом з форштевнем, м27,65
Довжина найбільша, м33,08
Довжина з бушпритом, м36,80
Довжина габаритна (з гіком бізані), м38,70
Довжина по КВЛ, м22,68
Довжина по кілю, м18,29
Ширина, м8,23
Висота борту на міделі/надводна, м5,38/2,50
Углибка по міделю/корпусу/кілю (корма), м3,00/3,35/3,71
Водообсяг, м3286,37
Висота клотику грот-щогли від КВЛ, м27,70
Площа вітрил, м2:
Бізань51,82
Грот112,50
Марсель грота85,00
Фок55,15
Марсель фока61,45
Бблінд31,28

2020 рік – Mayflower – робот
Кругла дата – 400 років історичної по­дії – привернула увагу широкої гро­мадськості та вчених. Зрозуміло, що солідний вагомий ювілей треба було відповідно відзначити з використан­ням сучасних можливостей.

Атлантичний океан, як і інші, постійно забруднюють, зростає темпе­ратура води, прозорість її меншає, страждають екосистеми. Кожного ро­ку до океану потрапляє 8 млн тонн виробів різного ґатунку з пластма­си. Океан вже не може абсорбувати СО2, якого стає все більше внаслідок діяльності людини. А це вже слід лі­кувати. Як? Зменшенням забруднен­ня при постійному нагляді за станом води та її поверхні, температури, ста­ну повітря тощо. Будувати спеціаль­ні судна з численними командами та вченими складно, дорого та ще й пан­демія Ковід-19 ускладнює такі робо­ти. Досить давно почали створювати та використовувати автономні буї, які здатні вимірювати певні па­раметри та повідомляти резуль­тати без втручання людей. Ідея спроєктувати самохідне судно з високою автономністю, яке могло б розширити можливості ви­вчення стану океану, стала про­відною у намірах святкування ювілею. При цьому воно повинно самостійно перетнути шлях від Плімуту в Англії до Плімуту у США.

Був розроблений проєкт Mayflower Autonomous Ship (MAS) – 15-метрового алюмінієвого тримарана водообсягом 5 м3, без екіпажу і з найбільшою швидкістю 20 вузлів та програма його використання під час подо­рожі встановленим маршрутом. Минулого року, 16 вересня, ви­голосили промови представники США, Великої Британії, Нідерлан­дів і після цього, вдаривши пляшкою плімутського джину в борт, зсунули тримаран у воду.

До проєкту приєдналися морська дослідницька організація Pro Mare та IBM, технологічний партнер. Крім цьо­го, The Weather Company також опра­цювала програму збирання та переда­вання даних з борту цього судна, що дасть можливість глибшого вивчення погодних процесів і підвищить передбачуваність їх змін, а також й усього оточуючого середовища. Одночасно увагу буде звернуто і на морські течії.

Сьогодні відображена на мапах ли­ше третина дна океану, головним чи­ном континентального шельфу. Ви­користання суден MAS дозволить пришвидшити процес пізнання не­знайомих ділянок, знову ж таки без необхідності присутності людей на борту.

Новий Mayflower, крім облад­нання для згаданих напрямків його використання, буде осна­щений 30 датчиками та шістьма відеокамерами. Наявність цього дасть можливість уникати небез­печних ситуацій, наприклад зіткнень. Джерело енергії – сонячні батареї. Різні організації споді­ваються на можливість ведення експериментів посеред океану. Наприклад, набрати у 100 пляшок води в межах якогось часового відрізку з наступним вивченням зібраного (водорості, планктон, солоність, рН, рівень кисню) вже на суходолі. Також вчені споді­ваються на точнішу ідентифіка­цію китів, їх пісень – це вже через гідрофони. Орієнтування самого судна – через GPS.

Створено ще один інструмент для вивчення та порятунку океа­ну. Ще не пізно його рятувати.

Використані джерела:

  1. Hackney, Noel, C.L. Mayflower, VEB Hinstorff Verlag Rostock, 1978.
  2. Albion, RobertG, Five Centuries of Famous Ships, McGraw-Hill Book Company, 1978.
  3. Kemp, Peter, Encyclopedia of Ships and Seafaring, A. Herbert Michelman Book Crown Publishers, Inc., New York.
  4. Матеріали щодо проєкту MAS.

Текст: Ігор ПЕРЕСТЮК
Фото з архіву та надані компанією IBM

Leave a Response