1620 рік – Mayflower
Початок 17 століття – війни за землі, людей, віру, за і проти королів та царів. Посилення абсолютизму і намагання уникнути цього, знищення інакомислячих та інаковіруючих, торгівля та пірати – барвиста картина.
Невеликий трищогловий вітрильник з поетичною назвою Mayflower (квітка весни, що відповідає квітці яблуні) ще з 1609 року був «трампом» (тоннаж – 181 тонна), брав активну участь у житті на європейських морях – торгівля та її охорона, невеличкі вантажі. Ще в тому ж році – плавання до Норвегії, рейси з винами між Бордо і Лондоном, пізніше заглядав до Гамбурга та портів Балтики, можливо «спілкувався» з рибалками Гренландії.
Та подія 1620 року поставила його на рівень суден Дрейка, які знищували «непереможну» іспанську армаду. На той час в Англії склалися обставини, внаслідок яких певна частина віруючих і купців почувалися у своїй країні зовсім незатишно. Серед них були представники лівого відламу англійських пуритан, які ще 1609 року внаслідок неприхильного ставлення до себе покинули Англію, знайшовши собі місце в Лейдені (Нідерланди). Але саме 1610 року було вирішено емігрувати до Північної Америки, де вже було виділено землі для поселення. Підтримані коштами групи деяких англійських купців, майбутні колоністи змогли почуватися певніше. «Пілігрими», як вони самі себе називали, мали плисти двома суднами – власне Mayflower під командою Крістофера Джонса та з найнятим голландцями з Лейдена маленьким, на 60 т, Speedwell. Отже, 15 серпня 1620 року обидва судна із 150 пасажирами вийшли з порту Саутгемптон, але друге неодноразово намагалося повернути назад – посилились протікання, і виявилась ще одна причина – низькі мореплавні якості. Mayflower втратив свого супутника і, прийнявши на борт кількох його пасажирів, вирушив уже з порту Плімут 16 вересня 1620 року до Нової Англії, Північної Америки. На борту, крім двох з лишком десятків членів екіпажу, було 100 пасажирів. Протягом рейсу одна особа померла, але двоє народилося. Долаючи бурхливий штормовий океан, 19 листопада Mayflower підійшов до небезпечного берега поблизу мису Код. Капітану вдалося обійти складне місце і причалити у Провінстауні. Це було значно північніше від меж території «Вірджінія Компані», де пілігримам були виділені землі. Рейс закінчився через 66 діб.
У каюті капітана 21 листопада було створено документ, який згодом став основою, до 1691 року, положення щодо так званої «Старої колонії». Через кілька днів пілігрими обрали розташований кількома милями на північний схід порт Плімут. Протягом суворої зими половина колоністів померла. Згодом індіанці допомогли у розвитку рослинництва та рибальстві. Капітан Джонс 5 квітня вирушив до Англії і після цього доля загубила пам’ять про невеличке двопалубне судно (хоча існує будинок, в якому використано деревину судна) і його хороброго капітана. Значно більше уваги припало самим колоністам, яких і досі називають Батьками-Засновниками. Подія залишилась знаковою в історії англо-американських відносин.
1957 рік – Mayflower – репліка
Подія, яка поєднала англо-американську історію, стала в ній наріжним каменем (незважаючи на серйозні зіткнення наприкінці 18 століття та й у майбутньому), в 1894 року була визнана Товариством Пілігримів (засноване 1819 року) і затверджена пропозиція щодо необхідності збереження пам’яті про подорож Мayflower – документів, історій та й взагалі усіх фактів, що стосувались цієї події.
Шанувальники пам’яті висадки Отців-Пілігримів знайшлись на обох берегах Атлантики. Закінчення другої світової війни стало певним поштовхом до оновлення інтересу до давньої історії. Це породило ідею про побудову репліки знаменитого судна.
Після довгих роздумів, детальних розрахунків, залучення громадськості та спонсорів (потрібно було 100 тис. фунтів стерлінгів) було вирішено збудувати новий Mayflower як дарунок американській нації. Цю ідею подав Чарлтон Вервік, який і заснував проєкт. Оскільки ніяких документів щодо оригіналу знайти не вдалось, крім журналу подорожі Вільяма Бредфорда та непевних згадок щодо довжини кіля (58 футів) та місткості 181 тонна, довелось проєктувати нове судно. Це зробив американський інженер відповідно до Правил щодо тоннажу 1582 року. Кораблебудівник Вільям А. Бейкер (шт. Массачусетс). Корабельня J.W. and A. Upham (Brixham) у Великий Британії збудувала нове судно з тоннажем 182 тонни.
Його будували з англійського дуба з постійними проблемами щодо розмірів необхідної деревини. А от заготовки для щогл довелось везти вже з Канади. Хоча й були намагання дотримуватись історичності та ХХ століття змусило додати до спорядження моторний човен із 18-сильним двигуном для допомоги у маневруванні, генератор, радіотелефон. Багато фірм взяли участь у постачанні необхідного обладнання, спорядження та матеріалів для забезпечення важливого рейсу.
Судно спустили на воду 22 вересня 1956 року.
Новий Mayflower під керівництвом відомого мореплавця, закоханого в багатощоглові вітрильні судна, капітана Алана Вільєрса 2 квітня 1957 року з порту Плімут рушив через Атлантику і через 56 днів увійшов до Плімуту на землі США. Це сталося у 337 річницю піонерського рейсу.
ХАРАКТЕРИСТИКИ MAYFLOWER – 1957:
| Довжина корпусу разом з форштевнем, м | 27,65 |
| Довжина найбільша, м | 33,08 |
| Довжина з бушпритом, м | 36,80 |
| Довжина габаритна (з гіком бізані), м | 38,70 |
| Довжина по КВЛ, м | 22,68 |
| Довжина по кілю, м | 18,29 |
| Ширина, м | 8,23 |
| Висота борту на міделі/надводна, м | 5,38/2,50 |
| Углибка по міделю/корпусу/кілю (корма), м | 3,00/3,35/3,71 |
| Водообсяг, м3 | 286,37 |
| Висота клотику грот-щогли від КВЛ, м | 27,70 |
| Площа вітрил, м2: | |
| Бізань | 51,82 |
| Грот | 112,50 |
| Марсель грота | 85,00 |
| Фок | 55,15 |
| Марсель фока | 61,45 |
| Бблінд | 31,28 |
2020 рік – Mayflower – робот
Кругла дата – 400 років історичної події – привернула увагу широкої громадськості та вчених. Зрозуміло, що солідний вагомий ювілей треба було відповідно відзначити з використанням сучасних можливостей.
Атлантичний океан, як і інші, постійно забруднюють, зростає температура води, прозорість її меншає, страждають екосистеми. Кожного року до океану потрапляє 8 млн тонн виробів різного ґатунку з пластмаси. Океан вже не може абсорбувати СО2, якого стає все більше внаслідок діяльності людини. А це вже слід лікувати. Як? Зменшенням забруднення при постійному нагляді за станом води та її поверхні, температури, стану повітря тощо. Будувати спеціальні судна з численними командами та вченими складно, дорого та ще й пандемія Ковід-19 ускладнює такі роботи. Досить давно почали створювати та використовувати автономні буї, які здатні вимірювати певні параметри та повідомляти результати без втручання людей. Ідея спроєктувати самохідне судно з високою автономністю, яке могло б розширити можливості вивчення стану океану, стала провідною у намірах святкування ювілею. При цьому воно повинно самостійно перетнути шлях від Плімуту в Англії до Плімуту у США.
Був розроблений проєкт Mayflower Autonomous Ship (MAS) – 15-метрового алюмінієвого тримарана водообсягом 5 м3, без екіпажу і з найбільшою швидкістю 20 вузлів та програма його використання під час подорожі встановленим маршрутом. Минулого року, 16 вересня, виголосили промови представники США, Великої Британії, Нідерландів і після цього, вдаривши пляшкою плімутського джину в борт, зсунули тримаран у воду.
До проєкту приєдналися морська дослідницька організація Pro Mare та IBM, технологічний партнер. Крім цього, The Weather Company також опрацювала програму збирання та передавання даних з борту цього судна, що дасть можливість глибшого вивчення погодних процесів і підвищить передбачуваність їх змін, а також й усього оточуючого середовища. Одночасно увагу буде звернуто і на морські течії.
Сьогодні відображена на мапах лише третина дна океану, головним чином континентального шельфу. Використання суден MAS дозволить пришвидшити процес пізнання незнайомих ділянок, знову ж таки без необхідності присутності людей на борту.
Новий Mayflower, крім обладнання для згаданих напрямків його використання, буде оснащений 30 датчиками та шістьма відеокамерами. Наявність цього дасть можливість уникати небезпечних ситуацій, наприклад зіткнень. Джерело енергії – сонячні батареї. Різні організації сподіваються на можливість ведення експериментів посеред океану. Наприклад, набрати у 100 пляшок води в межах якогось часового відрізку з наступним вивченням зібраного (водорості, планктон, солоність, рН, рівень кисню) вже на суходолі. Також вчені сподіваються на точнішу ідентифікацію китів, їх пісень – це вже через гідрофони. Орієнтування самого судна – через GPS.
Створено ще один інструмент для вивчення та порятунку океану. Ще не пізно його рятувати.
Використані джерела:
- Hackney, Noel, C.L. Mayflower, VEB Hinstorff Verlag Rostock, 1978.
- Albion, RobertG, Five Centuries of Famous Ships, McGraw-Hill Book Company, 1978.
- Kemp, Peter, Encyclopedia of Ships and Seafaring, A. Herbert Michelman Book Crown Publishers, Inc., New York.
- Матеріали щодо проєкту MAS.
Текст: Ігор ПЕРЕСТЮК
Фото з архіву та надані компанією IBM
