Паралельна реальність – клубний вітрильний спорт в Україні

share on:

«Чому ти хочеш піднятися на гору Еверест? – Тому що воно там!» – це відома відповідь Джорджа Меллорі, британського альпініста, який тричі підіймався на найбільшу гору в світі.

Так і яхтсмени в Україні виходять на своїх яхтах, щоб вітрилити за горизонтом, мов птахи, розрізати повітря «крилами» вітрил і плавцями хвилі. І тільки тому, що «воно там»! Хтось виходить, щоб оминути буй, хтось в Одесу йде, хтось океан перейде, а хтось бере участь у перегонах. Все одно мета спільна – підіймати вітрила. Тому вітрильний спорт або яхтинг – це не хобі, а просто спосіб життя. А група людей, яка веде такий спосіб життя – це клуб.

Клубні вітрильні перегони

Ранок вихідного дня в яхт-клубі КПДЮ, що розташований на березі Київського водосховища в місті Вишгород. Лунає сучасна музика. Палуби яхт ще покриті росою, але вже яхтсмени гасають уздовж і поперек своїх яхт, споряджаючи їх до перегонів. Різні люди з різних областей і навіть країн. Але спільна все та ж мета – вийти на старт. Для цього ми, яхтсмени Київщини, розпочали в 2016 році клубний рух під егідою Мартіна Нанна. Мартін навіть написав програму розвитку клубного вітрильного спорту в Україні.

Спочатку ми проводили одноденні клубні перегони. Серія перегонів складалася з 3–5 стартів по 30–40 хвилин кожні. Брали участь усі яхти, які були в яхт-клубі. Це – швидкі «чвертьтонники», побудовані в 90-х роках, сучасніші яхти класу ILC 25, Melges 24, Platu 25 і SB20. Щоб поєднати різні за швидкостями спортивні човни, ми почали використовувати міжнародну систему оцінки перегонів ORC club, оскільки в Україні ця система гандикапування вже використовувалася і є офіс. На той час завдання було простим – спільно вийти на старт і отримати задоволення від вітрильного спорту.

У 2018 році ми вже організовували першу масштабну регату Sport Boat Cup, в якій брали участь 2 класи яхт: SB20 і спортботи ORC. Це була наша перша регата, проведена за сучасним форматом. Формат клубного вітрильного спорту – це насамперед задоволення для учасників і їх родин, і авжеж, шоу для глядачів. Тому такі перегони мають бути видовищними, швидкими, з урахуванням усіх потреб вітрильного спорту. А це ампаєри, дистанція з брамою, катери підтримки, фото- і відеооператор, обов’язково Прапор України під час відкриття регати, легкий фуршет після регати і, безперечно, церемонія нагородження призерів і переможців кубками і сучасними дипломами з фотографіями яхт-учасниць саме в цих перегонах.

Сезон 2019 року був найактивнішим. За підтримки ВП ГО ВФУ «Київська міська вітрильна федерація» було створено спільний календар перегонів сезону. Ми провели 7 регат сезону, а саме: регата на День міста Києва, Літня регата, 1 етап, регата Sport Boat Cup 2018, Літня регата, 2 етап, Регата пам’яті Мартіна Нанна, регата «День незалежності України» і регата закриття сезону 2019.

Новинкою нашого клубного руху стала регата пам’яті Мартіна Нанна, яку провели за новим форматом перегонів – «арена рейс». Регату було організовано разом зі Святом родинних традицій. Це щорічне свято родини, організоване Максимом Кацубою і Ольгою Решетняк. Свято проходить на Набережній Вишгорода поряд з аванпортом Вишгородського шлюзу. Тому в перший перегоновий день ми провели 5 стартів на обмеженій ділянці з глядачами – арені перегонів. Організатори свята нарахували 6 тисяч відвідувачів! Також у цій регаті брав участь швертбот олімпійського класу Finn. Після першого перегонового дня всі спортсмени були запрошені на урочисту церемонію нагородження призерів і переможців проміжного етапу регати, яке проходило на Набережній під час Свята родинних традицій. Спортсменів запросили на головну сцену свята і привітали їх. Призери і переможці були нагороджені цінними призами і кубками. Нагороджувала переможців дружина Мартіна – Олена Нанн з їхнім другом і колегою Олександром Бугаєм. Саме такий формат перегонів може стати поштовхом до розвитку клубного вітрильного спорту в Україні.

Клубний вітрильний сезон пройшов вдало завдяки роботі всіх яхтсменів, організаторів, друзів і родичів. Хотілося б подякувати всім організаторам, які в будьяку погоду проводили старти і організовували перегони: судді – Сергій Щербаков, Михайло Райхерт, Олег Львов, Денис Хащина, Олександр Пшеголінський, Ігор Львов; фотографи – Любов Котляр, Сергій Новіков, Андрій Порскало, а також директору водноспортивної бази КПДЮ Олені Богдановій, вимірювачам офісу ORC Петру Литвину і Василю Кірієнку, співорганізаторці всіх етапів і їх учаснику Юлії Кирпі, команді VKyachting та особливо Костянтину Нагорнюку. Безумовно, була присутня і спонсорська допомога. Всі перегони проводилися за допомогою технічного забезпечення VKyachting і його керівника Івана Колобова, цінні призи були надані компанією Diakem з торговою маркою Italtek, музичне обладнання і супровід проходив за допомогою Masterskaya Івана Дорна.

Яхти – учасниці змагань сезону в класі SB20:

  • Game Changer Юлії Кирпи;
  • Selteq Racing Сергія Єлова;
  • Black Sea Pirates Володимира Богомолкіна;
  • Victoria Геннадія Іщенка;
  • яхта Ростислава Борща;
  • Alex Ігоря Гордієнка.

Яхти – учасниці змагань у класі ORC sportboat:

  • Hooligan Юрія Удовицького, клас Melges 24;
  • Go Fast Олександра Калістратова, клас Platu 25;
  • Aerola Володимира Щеголя, клас ILC 25;
  • La Moreneta Івана Колобова, клас Platu 25;
  • «чвертьтонник» Scorpio Остапа Яковенка;
  • «чвертьтонник» «Оксамит України» Івана Колобова;
  • «чвертьтонник» «Океан» Сергія Рубаника;
  • «Борей» Миколи Селезньова, клас Conrad 24;
  • «чвертьтонник» Black Pearl Івана Колобова.

Учасники змагань у класі Finn:

  • Тарас Гавриш;
  • Євген Антоненко;
  • Володимир Стасюк;
  • Alberto Biancheri.

Філософія клубного вітрильного спорту

Сезон 2019 – це результат роботи групи людей з однаковими поглядами на спортивне вітрильне життя, тобто спортивного вітрильного клубу.

Що ж воно таке цей спортивний вітрильний клуб? Або клубний вітрильний спорт?

Відповідь на це легке запитання лежить начебто на поверхні. Але роки досвіду свідчать про інше. В Україні вже не перший рік добре функціонують інші приватні спортивні школи і клуби. Деякі організовано як бізнес-модель, інші – як спілки однодумців. Якщо з приватними школами все зрозуміло, тому що вони створюють прибуток, то з клубними соціалістичними спортивними рухами є проблема. Ця проблема полягає у фінансуванні клубу, місці розташування, обладнанні. Але навіть за наявності наведених вище факторів все одно розвиток будь-якого клубного спорту в Україні знаходиться тільки на початковій стадії. І головним тягарем розвитку цього напрямку є ментальність або ж недосвідченість спортсменів.

В Україні добре розвинений клубний футбол, великий теніс, бокс та деякі інші види спорту. Вони першими пройшли етап еволюції від радянської моделі фінансування до приватних і клубних інвестицій. Навчилися заробляти не тільки на спортивних досягненнях, а й на іміджі клубів, тренерській діяльності, популярності і видовищності спорту.

У розвинених країнах світу займаються спортом 20–30% громадян. В Україні ж тільки 7–8%. Більша частина інвестицій саме походить від спортсменів-аматорів (50–60% фінансування), а державні інвестиції становлять не більше 30%.

Основою спорту розвинених країн світу є клуби. Ними керують місцеві спортивні федерації і національні федерації чи конфедерації. Наприклад, у США спорт фінансується виключно приватними організаціями і меценатами. Уявляєте, що в Штатах Національний олімпійський комітет – це громадська організація без державного фінансування! Чого б ми в Україні досягли, якщо б Міністерство спорту було приватним товариством з ринковим потенціалом! У Китаї спорт теж фінансується не на 100% державою, як прийнято для комуністичного режиму. Навіть там існує практика зменшувати податки на прибуток для бізнесу, який допомагає спорту з 25% до 15%, а найактивнішим – до 5%. Ба більше того, у всіх розвинених країнах існують державні спортивні лотереї, які так само інвестують прибуток у спорт. Я розумію, що ми ще далекі від їх стандартів життя, але запорука успіху – клубний спорт!

Саме для розуміння проблеми існування маленького вітрильного клубу ми зібралися восени 2018 року з місцевими яхтсменами. А тема нашої зустрічі називалася «Про що говорять яхтсмени».

На цій зустрічі були присутні зовсім «не маленькі яхтсмени», а досвідчені лідери яхтингу України і світу. Це Юлія Кирпа, Василь Кірієнко, Василь Колобов, Євген Рудоміно, Тарас Гавриш, Станіслав Голімбієвський, Євген Антоненко, Микола Ремньов, Олег Несін, Sam Brearey, Chris Taylor та інші.

Приємна дружня вечеря під час прохолодного осіннього вечора дала можливість помріяти і поговорити на тему: «Про що говорять яхтсмени». В Україні вже давно активно розвивається клас Finn як приклад клубного вітрильного спорту. У нас була можливість послухати про досягнення класу президента асоціації Тараса Гавриша. Тарас пояснив успіх розвитку класу в активних учасниках асоціації. Тобто більша частина яхтсменів класу Finn є не тільки досвідченими спортсменами, а й успішними бізнесменами, топ-менеджерами, які мають досвід бажання приносити собі і своєму класу успіх. Незважаючи на відсутність офіційної громадської організації класу, вони вже майже десять років активно розвивають цей клас в Україні за приватні кошти в різних регіонах України. Це Київ, Дніпро, Одеса, Горишні Плавні, Харків. «Фіністи» України вдало беруть участь як у клубних і національних перегонах, так і на міжнародному рівні, виборюючи призові місця.

Своїм досвідом поділилися великобританці Sam Brearey і Chris Taylor. На прикладі британських спортивних вітрильних клубів Chris Taylor провів порівняльну характеристику з українськими. Виявляється, що для статусу королівського яхт-клубу (Royal yacht club) не потрібно мати особистий дозвіл королеви, потрібно мати бажання і однодумців. Щоб започаткувати такий клуб, потрібна земля біля води. Якщо її немає поряд з Лондоном, Саутгемптоном чи Плімутом, то досить проїхатись уздовж узбережжя і знайти вільне місце. Ось вам і ваш особистий королівський яхт-клуб. Безумовно, потрібен дозвіл місцевих громад. Потрібно будувати інфраструктуру. Але навіть наявність декількох контейнерів, вбиралень і бару є гарним тоном яхт-клубу. Тобто за словами Кріса, клубний рух – це сімейний спосіб відпочинку, де батьки – яхтсмени, а діточки в них вчаться яхтингу! В цій схемі роль держави мінімальна, а яхтинг існує.

Sam Brearey розповів нам багато про національні класи яхт у Великій Британії. Їх понад 100 різних видів. В олімпійських класах яхт змагаються виключно професіонали. Але й вони не нехтують національними чемпіонатами на популярних британських «дінгі». Ці чемпіонати збирають сотні яхт на старті, і не факт, що олімпійці там виграють! Тобто це означає, що для масовості і якості розвитку вітрильного спорту не потрібні надсучасні яхти, потрібно мати бажання, клуб однодумців і монотипи «дінгі».

Така формула успіху і створила морську наддержаву Велику Британію.

Приємний смак вина і теплі слова однодумців зробили свою справу. Тому згодом на початку 2019 року ми всі разом зустрілися на семінарі ORC, який провела талановита людина і фахівець Петро Литвин.

Система підрахунку результатів вітрильних перегонів яхт не монотипів ORC є сучасною, зі статусом міжнародної. Вона визнана World Sailing. За цією системою проводять чемпіонати світу. Ця система гандикапування працює в багатьох країнах світу. Активно розвивається і в Україні.

За роки розвитку українського вітрильного спорту було придбано і побудовано десятки різних класів яхт. Безумовно, існували інші системи вимірювання яхт для справедливого оцінювання результатів перегонів. Але тільки з появою ORC в Україні з’явилося розуміння залежності швидкості (а іноді і вміння яхтсменів) від параметрів корпусу яхти, вітрил і спорядження. Враховуючи великий досвід роботи національного офісу ORC на чолі з головою Юрієм Семенюком і новий вклад у розвиток ORC саме Петра Литвина, можу сказати, що крейсерські вітрильні перегони в Україні стали чесними і цікавими.

ORC дає можливість прорахувати і сконструювати яхти, вітрила. Навчить розганяти наші яхти до максимуму, а також вкаже на правильний крен чи диферент. Ця програма майже панацея у світі яхтингу.

Також програма розрахунку формули бала яхти для системи вимірювання ORC містить дані корпусів яхт всіх світових виробників. І навіть якщо яхта «кастомна», то її легко виміряти за допомогою методики фотограмметрії, системи вимірювання розмірів і форми корпусу яхти, яку вдосконалив особисто Петро Литвин.

Розвиток ORC в Україні є ще однією перевагою для існування саме клубного вітрильного спорту!

В Україні розвиваються й інші класи яхт. Яхти-монотипи міжнародного класу SB20 присутні в різних регіонах. Існує асоціація цього класу зі своїм календарем. Вагомий внесок у розвиток класу зробив Георгій Леончук, який і створив асоціацію. Також Юлія Кирпа вже не перший рік організовує змагання класу, а її команда #GameChanger є призером багатьох міжнародних змагань.

Наймасовіший клас яхт-монотипів – Platu 25. Майже 10 років тому Родіон Лука розпочав розвивати цей клас в Україні. На сьогодні вже понад 30 таких спортботів є в різних регіонах.

У Харкові місцеві яхтсмени активно розвивають різні класи яхт. Клас «Летючий Голландець» розвивається тільки в Харкові. Цього року спортсмени брали участь у міжнародних регатах класу. Також у Харкові проводять змагання на катамаранах Topcat.

Варто згадати і про зимовий кайтинг та результати Дмитра Яснолобова на етапах чемпіонату світу! Так само активно розвивається і літній кайтинг навіть на сучасних фойлових дошках.

У Черкасах, Дніпрі, Миколаєві та інших містах активно проходять крейсерські вітрильні перегони.

Ви запитаєте, де місце дитячого вітрильного спорту в системі клубів. Відповідь проста – автоматично після створення вітрильних сучасних клубів всі українці в чергу стануть, щоб віддати своїх дітей займатися вітрильним спортом.

Наші друзі – тренери, вимірювачі, судді, вітрильні майстри, виробники яхт потребують клубного спорту. Тому що саме вільна і ринкова модель спорту забезпечить їх гідними зарплатами, а нас якісним тилом.

Вище наведено приклади українських клубів вітрильного спорту з правильною ідеологією. Як раз в поєднанні цих клубів, їх розбудові і створенні полягає, на мою думку, мета роботи саме Вітрильної федерації України! Цим клубам не потрібний особливий статус члена ВФУ, державні гроші не потрібні, навіть офіційний рейтинг для них не закон. А ви запитаєте, чому ж? Відповідь лежить в основі піраміди потреб вітрильного руху України. Її основа – потужний клубний спорт!

Маю мрію, що дуже скоро прийде день, коли розвиток вітрильного спорту залежатиме від активних членів клубів, роботи тренерів, а результати наших спортсменів на міжнародному рівні залежатимуть від кількості і якості яхт національних класів!

Наостанок хочу сказати, що Україна – унікальна і багата держава, яка має розвинену річкову і морську інфраструктуру, досвід чемпіонів світу і олімпіад. Тому саме зараз настав час для розвитку клубного вітрильного спорту!

Слава Україні!


Текст: Іван КОЛОБОВ
Фото: Любов КОТЛЯР, Андрій ПОРСКАЛО, Сергій НОВІКОВ

Leave a Response