Чемпіонат на річці

share on:

Чемпіонат України з вітрильного спорту серед крейсерсько-перегонових яхт (ORC)

Чемпіонати України серед крейсерських перегонів традиційно проводять на морських акваторіях, озерних (Дніпровські водосховища), або в акваторії Дніпровсько-Бузького лиману з дистанціями у морі. Але в 2019 році чемпіонат України з вітрильного спорту серед крейсерсько-перегонових яхт (ORC) вперше за всі роки пройшов на річковій акваторії в місті Дніпро на базі яхт-клубу «Січ».

Річкові перегони відрізняються від змагань в акваторіях морів та водосховищ. На річці мінливіші вітрові умови, істотніший вплив течії, буває інтенсивніше судноплавство, та й мілин більше. Спортсменам, що звикли до великих акваторій, складніше адаптуватися до перегонів у річкових умовах. Але майстерність, набута на річці, є важливою складовою успіху у великому спорті. Наші славетні олімпійські чемпіони виросли на річці, в Києві та Дніпрі.

Дніпропетровська обласна федерація вітрильного спорту останніми роками все більше залучається до проведення всеукраїнських змагань. Здебільшого це регати в олімпійських класах. Але в цьому році міську акваторію випробували також крейсерсько-перегонові яхти.

У чемпіонаті взяли участь яхтсмени з шістьох областей України та Києва. На жаль, у цьому році не було харків’ян, які впродовж останніх років на яхті «Барс» не пропускають жодного чемпіонату України. Не дійшли і одесити на Platu 25. Дуже шкода, бо вперше ці яхти виборювали титул чемпіона країни в окремій заліковій групі.

Головний вимірювач змагань, суддя національної категорії Василь Кірієнко розподілив перегоновий флот на п’ять залікових груп: Bigboat 1; Sportboat 1; Sportboat one-design; Bigboat 2; Sportboat 2.

Чемпіонат України у Дніпрі, незважаючи на несприятливі погодні умови, пройшов в яскравій спортивній боротьбі. Результати оприлюднено на офіційній вебсторінці ВФУ та на сайті журналу «Шкіпер».

Перед перегоновим комітетом на чолі із суддею національної категорії Сергієм Щербаковим стояла непроста задача – провести регату серед кільових яхт з п’яти коротких перегонів та двох маршрутних вниз по течії Дніпра, за мінливого і слабкого вітру на річковій акваторії з течією. Перегоновий комітет справився з цим на всі сто.

Зазвичай під час змагань виникали непорозуміння між учасниками, які вирішувалися згідно з Правилами вітрильницьких перегонів, у тому числі поданням протестів, які розбирали і приймали фахові рішення члени протестового комітету під головуванням судді національної категорії Юрія Ульянова.

Безумовно, організація змагань такого рівня неможлива без наполегливої роботи всіх тих, хто забезпечує їх проведення. Відповідальність за проведення чемпіонату було покладено на відокремлений підрозділ ВФУ – Дніпропетровську обласну федерацію вітрильного спорту, яку очолює Ігор Гец. Усі організаційні, технічні, інші питання, що виникали під час змагань, вирішувалися оперативно і якісно. Окрема подяка яхт-клубу «Січ», який приймав чемпіонат України 2019. Незважаючи на будівельні роботи на території, Командор яхт-клубу В’ячеслав Дідик особисто доклав багато зусиль задля того, щоб змагання пройшли на високому рівні. Так і сталося.

Гостра боротьба за місце на подіумі точилася у перших трьох групах. У найчисельнішій групі великих яхт Bigboat 1 долю чемпіона України, дніпровської яхти «Оса» вирішував протест щодо обміру, поданий після останніх перегонів. У групі Sportboat 1 запекла дуель точилася між двома «Полярісами» – маріупольським «Фаворитом» і київським Falcon. Відомі стернові змагалися за перемогу і на воді, і на березі – у протестовому комітеті. Серед Sportboat one-design перевага дніпрян була дуже потужною. Шансів суперникам екіпаж В52 не залишив. Але за другу сходинку відчайдушно змагалися два київських екіпажі на яхтах Astra і GoFast. З різницею у два очки перемогла Astra. В інших залікових групах результати були більш передбачувані. Чемпіонами стали екіпажі: в Bigboat 2 – «Виринєя» з м. Горішні Плавні, в Sportboat 2 – «Ігрушка» з Києва.

Далі увазі читачам пропонуємо дописи головних дійових осіб чемпіонату – спортсменів.

Юрій Протопопов, яхта «Оса», переможець у групі Bigboat 1:
– Яхта «Оса» була збудована в Дніпрі в 1999 р. Наш екіпаж ходить на ній з 2008 р. За цей час ми двічі брали участь у чемпіонатах України: 2013 року в Світловодську та 2015 – в Миколаєві. Змагання проходили згідно з національними правилами вимірювання яхт. Наша яхта, маючи довжину 8,9 м, отримала перегоновий бал R = 7,94 м. Це було пов’язано з особливістю її конструкції: легким і вузьким корпусом, великою углибкою, високою остійністю, великим енергооснащенням на повних курсах. Ми потрапляли в групу однотонників за перегоновим балом, або групу ¾-тонників за довжиною. Це призводило до того, що нашій заліковій групі, не дивлячись на кращий час проходження дистанції чи близький до яхт більшого розміру, після перерахунку ми опинялись позаду.

Починаючи з 2016 р., чемпіонати України проходять за правилами міжнародної рейтингової системи ORC. Готуючись до чемпіонату цього року, який проходив у нашому рідному м. Дніпро, ми отримали необхідний сертифікат яхти за цією системою.

Незважаючи на розмови щодо складності отримання цього документа та високої його вартості, в нашому випадку це виявилось зовсім не так. Неоціненну допомогу в цій роботі нам надав Петро Литвин (вимірювач національного рейтинг-офісу, м. Київ). Під його керівництвом ми зробили всі необхідні заміри і підготували дані для отримання сертифіката. Він зробив тестовий розрахунок і тестовий сертифікат. Порівняння наших даних із вимірювальними сертифікатами інших яхт підтвердило, що рейтингова система ORC правильніше оцінює ходові якості нашої яхти відносно інших подібного розміру, ніж це робила система національних, згодом клубних правил вимірювання. Це тільки зміцнило бажання взяти участь у чемпіонаті України 2019 року.

Базою проведення змагань був яхт- клуб «Січ», який є частиною ландшафтного парку неподалік від центру міста. Місце дуже мальовниче та доступне за допомогою міського транспорту. У пішій досяжності до клубу є продуктові магазини, бензинова та газова заправки. На пірсі була вода та електрика, поруч стоянка для автомобілів. Проте були в цього місця і мінуси. В цьому році була обмежена кількість місць для стоянки яхт. Якби учасників було більше, можливо місця всім би не вистачило, також інколи було недостатньо туалетів. Це зрозуміло, бо яхт-клуб ще в стадії будівництва. Натомість ці мінуси не вплинули на загальний настрій змагань і позитивні враження від них.

У нашій заліковій групі Bigboat 1 було шість яхт. Всі добре оснащені, з хорошими вітрилами. Екіпажі складалися з досвідчених та добре підготовлених яхтсменів, з відомими в українському перегоновому вітрильництві іменами.

Короткі перегони проходили в акваторії яхт-клубу. Маршрутні – на ділянці ріки в бік Запоріжжя. Усі перегони пройшли в денний час. Вітер у перегонові дні був від штильового до слабкого. На акваторії змагань не було водоростей та рибальських сіток.

Явного лідера в нашій групі не було. На фініш яхти приходили дуже щільно «ніздря в ніздрю».

Суддівство та організація змагань пройшли на хорошому рівні. Все було чітко та зрозуміло. Перегоновий комітет відпрацював на відміно.

Традиційне купання переможця

Підсумовуючи: екіпажу яхти «Оса» сподобався чемпіонат України цього року. Ми отримали досвід, порівняли рівень нашої підготовки з рівнем суперників, ще раз впевнились, що є чому вчитись і над чим працювати. А головне – отримали велике задоволення!

Анатолій Гелета, яхта «Виринєя», переможець у групі Bigboat 2:
– Я займаюсь вітрильним спортом з 1990-х років. Брати участь у перегонах почав з 1991 року на талліннському ¼-тоннику «Фаворит».

У 2005 році почав будувати власну яхту, дотримуючись проєкту «СТ – 27».

2011 рік відзначився спуском на воду яхти «Виринєя». Зібрав новий екіпаж, навчив, і почали брати участь у змаганнях.

Командою я своєю дуже задоволений. Ходимо на всі змагання, але, на жаль, ніяк не виходить потрапити до Києва. Третій рік беремо участь у чемпіонаті України. У 2016 року зайняли ІІ місце у своєму класі. 2018 – 2019 роки – І місце. В цьому році чемпіонат проходив у м. Дніпро. Організація змагань мені сподобалась, правильно були заплановані як довгі, так і к ороткі дистанції.

Система рейтингу ORC мені подобається, яхт-клуб «Січ» приймав учасників змагань добре, були незначні проблеми, які швидко вирішувалися. Хотів би звернути увагу, що бажано переможців окрім медалей нагороджувати ще й кубками, все-таки це головні змагання – чемпіонат України.

Андрій Рожков, яхта, Favorite, переможець у групі Sportboat 1:
 – Вітрильництвом займаюся з 1985 року, коли прийшов до Маріупольського яхт-клубу «Азовсталь». Починав з «Кадета», далі ганявся на «Промінь-2», «Промінь-М», «Промінь», «Торнадо». В крейсерських перегонах з 1993 року, з 1994–1995 років змагаюся на яхті «Фаворит », проєкт «Полярис». Брав участь у чемпіонатах України: 94 року в Севастополі, 1995 року в Нікополі – I місце, у 1997 році в Одесі – II місце. Неодноразовий учасник і переможець Кубка Криму і Кубка Азовського моря. У чемпіонатах Україні ORC брав участь тричі – 2016 та 2018 рр. на яхті «Ольвія» – II місце, в цьому році перемога на яхті «Фаворит».

Зараз я тимчасово живу в Кременчуці і шлях до змагань складався з декількох етапів. Почався у травні з транспортування яхти з від’єднаним фальшкілем з Маріуполя до Кременчука. Протягом двох місяців провели ремонт і вимірювання човна за міжнародною системою IMS. Далі річкою дійшли до місця проведення чемпіонату, міста Дніпро.

Екіпаж яхти «Фаворит» складався з яхтсменів із Маріуполя і Кременчука.

У крейсерських чемпіонатах за рейтингом ORC беру участь втретє, і розуміння процесу підрахунку результатів стає все яснішим. Але на майбутнє доречно мати на облавку (в планшеті, смартфоні) програму для миттєвого визначення результату як протягом перегонів, так і одразу після фінішу. В цілому вважаю, що рейтингова система ORC прийнятна для використання у чемпіонатах країни та інших крейсерських перегонах.

Участь у чемпіонаті залишила позитивні враження. Серед плюсів: якісна робота перегонового комітету, високий рівень підготовки екіпажів, безкомпромісна боротьба на дистанції, чудове місце стоянки, теплий прийом у яхт-клубі. Серед мінусів: відсутність морської хвилі, простору в маршрутних перегонах, нестабільні вітрові умови, відсутність крана для підйому. Хотілося б більшої кількості яхт у групах. Участь у регатах наступного сезону ще на стадії планування, а наміри взяти участь у чемпіонаті України 2020 є.

Олег Резніков, яхта B52, переможець у групі Sportboat one-design:
– Сподобалося суддівство: професійно і об’єктивно. Дистанції були різноманітні й цікаві. Знаю, що деякі яхти вилітали на мілину на підході до «Січі», там було менше двох метрів глибини, але знаки огинати можна було.

Довга дистанція була справедливо скорочена. Вітер то був, то його не було, і мабуть перегоновий комітет зрозумів, що якщо так далі справа піде, то за штилями народ у цих «бермудах» у районі Придніпровської ГРЕС загине смертю хоробрих. І якщо місцеві яхтсмени ще розуміли, куди зміщатися відносно мілин, то екіпажі гостей і новачків промацали весь рельєф дна, поки вибирали ефективний курс. У районі Порохового острова повністю скінчився вітер, а течія там завжди сильна, яхти зносило, і шансів вийти звідти майже не було.

Рейтингова система ORC дуже серйозна і детальна, але, на жаль, нашими яхтсменами маловивчена. Як користуватися перевагами системи, мало хто знає, тому зустрічалися казуси і непорозуміння. Один з капітанів довів, що в одну сторону він йшов і повними, і гострими курсами, тому що змінювався вітер, а в іншу – тільки гострими, а в системі ORC це має значення при підрахунку балів. У підсумку судді прийняли справедливе паритетне рішення, але зазначу, як досконале знання нюансів системи допомагає в стратегії кожної гонки.

Від стратегії і тактики залежало просто все. У нас часто була ситуація, коли ми всю гонку йдемо третіми, потім раз-раз – і перші на фініші. Артур Шутін, член мого екіпажу, взяв на себе роль тактика і блискуче вивів нас до перемоги. При цьому він встигав і нести спінакер, і налаштовувати вітрила. В цілому, я дуже гордий всією командою, тому що не було б такого результату, якби вони не викладалися на повну. У довгих перегонах, може, хтось полінувався зайвий раз підняти спінакер, а ми піднімали його незліченну кількість разів. Легкий порив – підняли, закінчився – змайнали, і так без кінця. Після двадцятого разу я вже перестав рахувати, скільки разів команда ставила спінакер, причому з однаковою силою і швидкістю, з приголомшливою самовіддачею. І це при тому, що повним складом ми жодного разу не тренувалися. Коли я збирав екіпаж, то був впевнений у кожному – з кимось я ходив, когось бачив у справі раніше, але головне, що мені було важливо в команді – злагодженість і здатність працювати на максимум.

З екіпажів PLATU 25 порадувала жіноча команда Наталії Ажгерей, вони проявили приголомшливий запал, силу духу і волю до перемоги: риси, яким ще багато хто має навчатися. Їм не вистачило, напевно, відкренювання, тобто банальної маси тіла, і забагато було дрібних помилок – неточний поворот, не до кінця відпрацьований порив вітру. Артур Шутін сказав правильну річ: «Старт у всіх єдиний, фініш у всіх єдиний. Чим менше помилок ти зробиш між ними, тим коротшим і швидшим буде цей шлях». Дрібні, здавалося б, помилки сильно позначаються на фініші. Думаю, дівчата дуже втомилися, як і ми всі. Причому на короткій дистанції втомлювалися не менш, ніж на довгій: то вперед, то назад, то диферент, то відкрен, то на ніс побіг. Я сам падав щовечора і спав, як убитий, такі навантаження були, боротьба була дуже запекла.

Зліва направо: Шутін Артур, Довгий Олександр, Гузенко Олександр, Резніков Олег, Марченко Роман

У багатьох були відкриття на цьому чемпіонаті, якісь уроки, зауваження про роботу інших екіпажів. У мене такого не було, тому що немає коли було крутити головою. Я знав, що на воді поруч зі мною є справжні таланти, майстри спорту, люди, які присвятили цьому все життя, і навіть яхтсмени в декількох поколіннях. Що я можу цьому протиставити? Тільки шалену працю. Я взагалі менше п’яти років у вітрильництві, та й в нашому екіпажі, крім Артура, всі відносно недавно вітрилять. Ми не можемо втомлюватися, розслаблятися, недопрацьовувати або покладатися на якусь удачу. Ноги гудуть? Гудуть. Але і результат ось він, на призовому п’єдесталі. Хоча з шести перших приходів я б половину відніс до везіння, а половину до прогнозованих, вистражданих, чесно зароблених. В інших випадках ситуація часто була «пан або пропав», ми шукали свій вітер – і знаходили його.

Наталія Ажгерей, яхта Esperanza, IV місце в групі Sportboat one-design:
– Чемпіонат запам’ятався, напевно, на все життя. Я вперше брала участь у крейсерських перегонах, до цього ніколи в житті на «крейсерах» не змагалася і не ходила в маршрутні гонки. Ганятися далі Придніпровська і Південного мосту для мене було немислимо. На швертботі «470» ходила, в походи теж, але крейсерський чемпіонат – це зовсім інше! Ми, звичайно, відразу зібрали всі мілини. Ті, хто там давно ходить, знали, де вони, а я собі думаю – зараз усіх обійду, он там проскочу! Ми, напевно, цілий город зорали на дні своїм кілем, там, де Сура впадає в Дніпро. І сміх і гріх!

Я треную дітей багато років, і тренерські досягнення у мене набагато вищі, ніж спортивні. Хотіла бути спортсменом, але в 1990-і роки розбудовувати спорт не було кому, а я тоді тільки на «470» сіла. Ну і все, скінчився спорт. До 1996 р. ще ганялася, але майстрів спорту вже ніхто не призначав, підтримки не було, застала найважчі роки. Після інституту я п’ять років не підходила до вітрил, аж до нудоти, настільки важко тоді було. Через п’ять років їхала через міст, раптом побачила вітрило на воді – і зрозуміла, що не можу без цього! Пішла на тренерську роботу, і як знову в себе влізла.

На чемпіонаті для мого екіпажу всі перегони – і довгі, і короткі, були повною несподіванкою за враженнями. Це я хоча б знала, як виглядає чемпіонат України, і на що я підписалася, бо дівчата мої були просто шоковані тим обсягом роботи та емоцій, які на них обрушилися. Вони побачили, що таке команда, що таке спорт – і тепер рвуться брати участь у всіх чемпіонатах, у всіх змаганнях, в яких тільки можна! Пишаюся тим, з якою відповідальністю вони підходили до всіх процесів на яхті, як несли спінакер, як знімалися з мілин. Саша несла спінакер чотири години на фордевінді та бакштагу, ми її годували, витирали їй обличчя, а вона не зводила очей з вітрила. Дівчата відкрилися для мене з нового боку, я не очікувала, що вони витримають всі труднощі, але жодна з них не опустила рук і не здалася. Це суперкоманда!

Олександра Тєлєгіна, яхта Esperanza, IV місце в групі Sportboat one-design:
– На чемпіонаті, ми посіли почесне четверте місце з чотирьох яхт у нашій групі. Я ніколи його не забуду, бо це було наше перше змагання, якщо не брати до уваги клубні формати. У них ми ганяємося легко, вони підходять для новачків, і у нас там, у принципі, немає суперників, ми там зайняли один раз друге і два рази перше місце, і сподіваємося не схибити і далі. А чемпіонат України для нас був першим серйозним випробуванням, і це дуже змінило моє особисте ставлення до вітрильного спорту. Раніше я сприймала вітрильництво, як альтернативу літньому відпочинку – щоб на дачу не їхати, можна на яхті поганятися. І тут ми приходимо в яхт-клуб, а там дорослі хлопці, голяться на пірсі, живуть повністю вітрилами, і в цих вітрилах професіонали! Було трепетно, було лячно і цікаво. Ми помічали, як люди ставляться по-різному, дехто дозволяв собі порушувати правила перегонів відносно нас і вважав це нормальним, але здебільшого всі яхтсмени боролися з нашою командою на рівних.

Наталія Ажгерей, Олександра Тєлєгіна, Ольга Канівець, Олег Рижиков

Однозначно було чому навчитися у кожного із суперників, і принаймні мені цей чемпіонат дав тверде розуміння, що я дійсно хочу займатися цим все життя. Так, це правда, я лежала на палубі і несла спінакер більше чотирьох годин, мені робили масаж, поїли і годували з рук! Ми йшли на цей чемпіонат, щоб підготуватися до київських міжнародних перегонів серед жіночих команд, і він виявився дуже гарним вишколом, повірте. Екіпаж був неймовірно злагоджений і зібраний, і нехай ми в трійку лідерів не ввійшли, але славно пошарпали нерви цій трійці!

Зараз ми готуємо повністю жіночу команду (в цьому екіпажі був один чоловік) і скрупульозно готуємося до змагань наступного року.

Петро Литвин, суддя-вимірювач національного рейтиг-офісу ORC:
 – Це мій третій ORC чемпіонат України і другий у складі перегонового комітету. Кожен чемпіонат цікавий по-своєму. Але всіх їх об’єднує ні з чим не зрівнянна атмосфера співдружності яхтсменів. Захоплення вітрилами, дружба і взаємовиручка, азарт і безкомпромісна боротьба на дистанції. Останні кілька сезонів я трохи тісніше займався системою обміру IMS та її застосуванням в рейтинговій системі ORC. Зі спілкування з фахівцями головного офісу стало зрозуміло, що на практиці вона зовсім не складна і не вимагає якихось особливих затрат на проведення обміру та підрахунку результатів перегонів. До речі, 1 листопада цього року Offshore Racing Congress (ORC) виповнюється 50 років. Вона, можливо, важче сприймається яхтсменами старшого покоління та для молоді смартфони і web-технології є цілком природними речами. Немає нічого надзвичайного в тому, щоб «робити скан» корпусу яхти в Маріуполі, перебуваючи в Києві чи перед змаганнями проаналізувати можливості своїх потенційних суперників, сидячи зі смартфоном у кафе, або стежити за змаганнями на on-line табло. Широкі можливості для популяризації вітрильних перегонів надають web-портали трекінгу яхт. Можна спостерігати за багатомильними перегонами і часто, навіть в режимі реального часу. З іншого боку, трекінг та статистика перегонів дозволяють чітко перевірити справедливість ORC рейтингу кожної яхти. Це також особливість цієї системи рейтингу. Маємо справу з реальними нормами часу на проходження милі, на відміну від інших систем, де є тільки одне «магічне» число. Все більше українських яхтсменів розуміє, що яхта має різну швидкість на різних курсах в різний вітер (жарт) і тому проходження різних дистанцій у різних вітрових умовах має оцінюватись по-різному. Зазначу, що в цих змаганнях більшість екіпажів показували відставання від своїх рейтингових параметрів у межах всього 2–6%. Це й не дивно, оскільки серед учасників були 2 майстри спорту міжнародного класу, 15 майстрів спорту та 17 кандидатів у майстри спорту.

На майбутнє, з технічних аспектів, варто більше уваги приділити реалізації трекінгу перегонів. Наче додаток на смартфоні та логін на сайті – це все, що потрібно. Але за 5 хв. до виходу на дистанцію все правильно налаштувати не завжди вдається. В маршрутних перегонах трекінг – це безпека, це «свідок» при розгляді протестів та інструмент для відстеження суддями змін напряму вітру на відрізках дистанції.

Також дуже хочеться, щоб за результатами таких змагань національного рівня ставало більше кандидатів та майстрів спорту. З боку господарів та суддівства всі вимоги Вітрильної федерації України виконуються, однак наповнення перегонових групчасто стає перепоною. Варто повною мірою використовувати інструмент попередніх заявок на участь у чемпіонаті, щоб заявки одних екіпажів ставали стимулом до участі інших.  


Текст: Сергій ПОЛІЩУК
Фото автора і Вадима ЖУКА

Leave a Response