Щороку навесні в Норвегії компанія Red Bull проводить один з наймасштабніших сноукайтових спортивних заходів у світі. Red Bull Ragnarok – це марафон з дистанцією 5 кіл, по 15–20 км кожне. Залік проводиться у чотирьох групах: лижі (чоловіки та жінки) і сноуборд (чоловіки та жінки). Цього року в марафоні взяли участь понад 350 учасників, серед яких і делегація з України. Ми поспілкувались з кайтерами Дмитром Яснолобовим та Євгеном Пугачовим про змагання та подорож до Норвегії.
Що таке «Ред Бул Рагнарок». У чому особливість цього марафону?
Д.Я.: Red Bull Ragnarok – це щорічний сноукайт-марафон, який проводить компанія Red Bull у Норвегії. Особливість змагань полягає у тому, що вони завжди збирають неймовірну кількість учасників і проходять в одному з кращих місць для сноукайтингу в світі. Головна родзинка – рельєф і погодні умови, що дуже швидко змінюються.
Є.П.: Це не рейтингові змагання. Учасниками є професiйнi спортсмени та аматори з усього світу. Red Bull Ragnarok – це вже культовий марафон. Про його популярність говорить хоча б той факт, що усі доступні місця для попередньої он-лайн реєстрації учасників, а в цьому році їх було 300, розкупилися менш нiж за одну хвилину. Проте, якщо ви не встигли пройти попередньої реєстрації – не біда. Як показав досвід, не всі зареєстровані учасники прибули на старт марафону, тому організатори змогли вже в день змагань на місці зареєструвати усіх охочих. Врешті, усі, хто приїхав на марафон, змогли взяти у ньому участь. Стартовий внесок становив приблизно 115 євро.
За правилами, учасники можуть використовувати будь-які кайти, лижі та сноуборди серійного виробництва, максимальна довжина строп – 30 м. Інших обмежень не існує.
Ви вперше брали участь у ньому?
Є.П.: Так. За моїми даними, раніше в ньому не брали участі українці, тож ми були першими. Всього нас було шестеро, лижники, окрім нас з Дмитром: Олексій Судак і Дмитро Писаревський, сноубордисти: Вадим Грушко та Юрій Зозуля.
Як проходили змагання?
Є.П.: Довжина цьогорічної дистанції – понад 100 км. Повністю її пройшли лише троє лижників. Решта учасників не змогли подолати усі 5 кіл марафону. Погодні умови давали красиву картинку для фото- та відеозйомки, але вітер досить швидко вщух. Перемогли ті, хто постійно тренується на цій місцевості та підібрали оптимальне спорядження.
Усі спортсмени стартували одночасно. Для того щоб розрізняти суперників, лижники і сноубордисти мали маяки різного кольору, які видавались у стартовому пакеті після реєстрації.
Окрім них кожен спортсмен отримував GPS-трекер, тож за перебігом марафону можна було стежити он-лайн.
Схема дистанції марафону була продемонстрована учасникам вранці перегонового дня на брифінгу. Таким чином, ніхто заздалегідь не знав, якою вона буде і де територіально знаходитиметься.
Як на мене, дистанція була досить складною. Вона містила ділянки, які не видно наперед. Хоча в цьому аспекті нам пощастило з відсутністю снігопаду, навпаки, була сонячна погода, у нас навіть обличчя згоріли від сонця. Температура повітря була комфортною: -5°. За тиждень до марафону було -20°, за такого холоду, думаю, половина гонщиків замерзла б і відмовилась би від участі.
Покриття було різним: у деяких місцях – щільний наст, в інших – «пухляк», в якому лижі буквально в’язли. Також був значний перепад висоти: 60–100 метрів. У деяких місцях схили були дуже стрімкі – не зрозуміло, що чекає попереду: снігове покриття, каміння чи урвище. Я особисто не був готовий до таких умов та інстинктивно гальмував, думав, як зберегти себе цілим. Загалом це жахливе відчуття, коли перед тобою невідоме, і ти не знаєш, що попереду.
При цьому, за словами кайтерів, які постійно беруть участь у Red Bull Ragnarok, цьогорічна дистанція була порівняно легкою.
Для того щоб гідно виступити, потрібно було витискати максимум зі своїх навичок, часом розвивати некомфортно високу швидкість, а це все напруга, яка також виснажує.
Д.Я.: Погодні умови в Норвегії дуже мінливі – в цьому я переконався, прибувши на місце проведення змагань за 2 дні. На початку перегонів вітер дув рівно на 11-метровий кайт. Зі старту мені вдалося вийти в лідери, проте вже через 10 хвилин, після огинання 3 знака вітер несподівано вщух. Згідно з правилами міняти кайт можна було тільки в певній зоні біля старту, тому довелось продовжити перегони з явною нестачею тяги.
Схема дистанції була схожа на зигзаг. Основна частина – в половину вітру. Шукати знаки допомагав GPS-навігатор, але вже після другого кола знайти їх було досить легко.
Як проходила підготовка до марафону: де тренувались, яке спорядження використовували?
Д.Я.: Прибувши за 2 дні до старту, мені вдалося більш-менш пристосуватись до місцевих умов. Оскільки точного місця проведення перегонів ніхто не знав, то ми тренувались там, де була найбільша кількість райдерів. Я використовував перегонові кайти вітчизняного виробника Sky Country, які в цьому сезоні вже були добре перевірені. Лижі використовував найбільш універсальні для різних умов – Fischer DH 215.
Є.П.: Ми разом з Дмитром Писаревським та Вадимом Грушком прибули до Норвегії за день до початку марафону. Вітрові та рельєфні умови непорівнюванні з українськими спотами, треба було призвичаїтись. Для прикладу, на різних частинах одного схилу вітер може мати різний напрямок та силу. Це означає, що старт можна взяти при комфортному вітрі швидкістю 6 м/с, а на вершині гори його швидкість вже 16 м/с, або 26 м/с. Кайт, який підходив для початкової швидкості, при такому її зростанні стає небезпечним.
Скажу відверто, ми були здивовані такими перепадами і, вийшовши на старт, не взяли кайтів із запасом площі, як це зробили деякі інші спортсмени.
Я взяв із собою два кайти Cabrinha Apollo розмірами 8 і 14 м, використовував лише 8-метровий, не хотів ризикувати з більшим. Лижі – Rossignol для швидкісного спуску.
Які були суперники?
Д.Я.: Основна маса учасників – це гонщики-аматори зі спорядженням, яке практично не дає шансів перемогти. Проте вони приїжджають на «Рагнарок» не за призами, а за неперевершеною атмосферою марафону.
Участь брали і відомі кайтери, з деякими суперниками я вже неодноразово зустрічався на міжнародних змаганнях.
Є.П.: Стосунки серед учасників були дуже дружніми. На перший погляд, ніби зібралась уся планета, кайтери з усіх куточків світу. Для нас Red Bull Ragnarok – це також дуже багато нових знайомств.
Привітною була атмосфера і під час, власне, марафону. Наприклад, при проходженні першого знака, на схилі зібралось дуже багато кайтерів, всі просто фізично не могли роз’їхатись, але це не спричинило жодних конфліктів та суперечок.
Варто зазначити, що призери марафону мали команди підтримки, які їм допомагали. Кайти можна було міняти лише в спеціально відведеній для цього зоні і робити це міг лише спортсмен особисто, проте його асистенти споглядали за вітровими умовами, аналізували трасу та тактику суперників і готували для швидкої заміни той чи інший кайт.
Як оцінюєте свій результат?
Д.Я.: Я посів 7 місце у своїй групі. Результат цілком достойний, хоча я міг виступити і краще. Швидкість на дистанції точно дозволяла увійти до трійки лідерів. Мені потрібно було ретельно перевірити прогноз вітру, взяти великий кайт та підготувати ще більший на заміну в стартовій зоні.
Є.П.: Я завершив марафон на 97 місці. В мене була досить проста мета: пройти марафон, але головне зберегти себе. Я не ризикував, тому і результат відповідний.
Євген, розкажіть про подорож з Києва до Норвегії, яку організував Ваш клуб?
Є.П.: Ця поїздка була своєрідною винагородою від ExtremStyle Kite Club для кращих учасників наших місцевих сноукайтингових змагань. Команда складалася з Дмитра Писаревського, Вадима Грушка та мене. Партнерами цієї невеликої експедиції стали Volvo Україна, яка надала нам у користування автомобіль Volvo V90 Cross Country, та Red Bull Україна, яка презентувала кілька ящиків «Ред Булу», енергією якого ми підзаряджались під час подорожі та змагань.
Відстань від Києва до норвезького містечка Haugastøl, де було організовано перегоновий штаб, становила близько 2600 км. Від нього учасників відвозили до місця проведення марафону спеціальними автобусами, тобто власною машиною туди було заборонено заїжджати. Після перегонів усіх учасників так само організовано відвезли назад до Хаугасдолу, де в туристичному центрі проходила церемонія нагородження, а після – святкова вечірка. Багато учасників також розмістилися в місцевому готелі.
З Києва ми доїхали до польського Вроцлава, де заночували. Досить довго проходили кордон між Україною та Польщею. Наступного дня проїхали Німеччину. На одному відрізку автобану був ремонт дороги і навігатор повів нас в об’їзд через невеликі села. Проїжджаючи одне з них, ми побачили в полі планери, ангари для них і людей, які готуються до польоту. Ми під’їхали до них, спочатку думали просто подивитись, сфотографувати, але розговорились із планеристами і вони запропонували нам спробувати політати на планерах-двійках разом з інструктором. Звичайно, ми погодились. Це був мій перший політ на планері і враження він залишив неймовірні.
Дуже цікава динаміка підйому, відчуття, напевно, як на ракеті, адже він майже вертикальний. Потім у найвищій точці, перед тим, як трос планера відстібується від машини-тягача, відбувається розвантаження: ти опиняєшся наче у невагомості. Після цього планер вже летить самостійно, заходить у піке, щоб набрати швидкість, знову відбувається розвантаження. Я радів, наче дитина, дуже захоплююче заняття, яке стало родзинкою подорожі до Норвегії.
Після цього нас очікував короткий перехід на поромі з Німеччини до Данії. Там запам’яталась дорога по Ересуннському комбінованому автомобільно-залізничному вантовому мосту з тунелем загальною довжиною 16 км. Він сполучає столицю Данії та шведське місто Мальме. З нього ми дісталися до Ґетеборгу, де пройшла друга ночівля. Наступного ранку ми вже були в Норвегії і лише там нарешті побачили сніг.
Норвегія – рай для сноукайтерів. Сніжний сезон там триває 10 місяців, під час марафону на дистанції було до 4 м снігового покриву. Дуже розвинена сноукайтерська інфраструктура, по всій країні безліч спотів, умови на них завжди різні. Існує навіть спеціальний додаток для смартфону, в якому зібрано погодні та вітрові прогнози на усі популярні споти. Це дуже зручно, адже багато спотів, навіть якщо вони знаходяться недалеко один від одного, мають зовсім різну кліматичну обстановку. При цьому дані збирають на основі інформації з метеостанцій, розташованих біля спотів, тому додаток достовірний.
Після Red Bull Ragnarok ми ще на два дні залишились у Хаугасдолі для кайтингу. Покаталися на різних спотах, навчились «літати» з гори вниз, планерувати вздовж схилів, не торкаючись лижами землі. Ці польоти стали одними з найяскравіших вражень від поїздки – неперевершені відчуття.
Назад вибрали інший маршрут. Ми дісталися Польщі зі Швеції на нічному поромі.
Плануєте брати участь наступного року?
Є.П.: Звісно. Red Bull Ragnarok – це виклик. Хочеться показати кращий результат, дивувати себе і країну.
Д.Я.: Отриманий досвід потрібно використовувати, тому наступного року я обов’язково знову візьму участь у Red Bull Ragnarok.
Є.П.: Ми разом з Дмитром вже розробили невеликий план заходів, які проводитимемо наступної зими в Україні, зокрема і марафони. Таким чином ми і самі підготуємось до «Рагнароку» та інших кайтерів підготуємо та й для українського спорту це розвиток.
Текст: Єгор ПОЛІЩУК
Фото: © Red Bull Content Pool та надані Євгеном ПУГАЧОВИМ, Дмитром ЯСНОЛОБОВИМ
